Нови́й рік — свято, яке святкують багато народів відповідно до прийнятого календаря. Свято настає в момент переходу останнього дня року в перший день наступного року.
У більшості давніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й відбувалось, як правило, до березня. Усі язичницькі народи ознаменовували його богослужбовими обрядами, урочистими приношеннями й забавами. Давні єгиптяни відзначали початок нового року святом відродження Осіріса. У Стародавній Греції народ і жерці, надягнувши на себе маски, влаштовували на вулицях ходу з піснями й танцями. Жінки, що збиралися на звані вечори, займалися ворожінням.
Історія свята[ред. • ред. код]
У більшості давніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й відбувалось, як правило, до березня. Усі язичницькі народи ознаменовували його богослужбовими обрядами, урочистими приношеннями й забавами. Давні єгиптяни відзначали початок нового року святом відродження Осіріса. У Стародавній Греції народ і жерці, надягнувши на себе маски, влаштовували на вулицях ходу з піснями й танцями. Жінки, що збиралися на звані вечори, займалися ворожінням.Месопотамія[ред. • ред. код]
На думку вчених, найдавнішою є традиція святкування Нового року у стародавній Месопотамії. Усі землеробські роботи починалися наприкінці березня, після того, як прибувала вода у Тигрі і Євфраті. Початок кліматичного сезону пов'язувався з перемогою світлого бога Мардука над силами руйнування й смерті.
Ця подія знаменувалася протягом 12 днів ходами, карнавалами, маскарадами тощо. У цей час заборонялося працювати, карати, вершити суди. Клинописна одній із глиняних табличок розповідає, що це були дні «неприборканої волі, коли весь світовий порядок ставився догори дриґом. Раб перетворювався напана».
Стародавній Єгипет[ред. • ред. код]
Новий рік святкували під час розливу Нілу, коли сходила священна зірка Сіріус (розкид із липня по вересень), і починався перший сезон давньоєгипетського року — «ахет». Розлив Нілу називався приходом Хапі — бога Верхнього і Нижнього Нілу. Це були святі часи для Єгипту, адже посуха ставила під загрозу саме існування землеробської держави. Тому зі сходом Сіріусу починався новий період життя стародавніх єгиптян, які на ту пору закінчували сівбу.
Підготовка до зустрічі Нового року починалася задовго до розливу. У храмових господарствах відгодовували жертовних биків і птахів, запасалися маслом і ароматичними смолами. Жерці розраховували день прибуття води, і напередодні призначеної дати народ збирався на березі й радо вітав вали, які йшли з півдня на північ. Попереду стояли жерці храмів, усюди люди радісно зустрічали життєдайні води. У день розливу Нілу приносили жертви Хапі, до річки кидали сувої папірусу з написаним на них переліком дарів. Статуї бога Амона, (з яким іноді ототожнювали Хапі), його дружини й сина ставили в човен. Човен плавав Нілом місяць. Це супроводжувалося співами, танцями та веселощами. Потім статуї вносили назад до храму. При святкуванні Нового року у єгиптян існував звичай наповнювати спеціальні судини «святою водою» з Нілу, що розливався, і вода якого в цей час вважалася чудодійною. Звільнені від робіт, єгиптяни відвідували своїх друзів і родичів, разом із ними вшановували пам'ять предків і славили богів.
Давньоєгипетський Новий рік був також пов'язаний із культом богині любові і музики Хатхор, дочки сонячного бога Ра. За дві ночі до Нового року верховний жрець із помічниками проводив ритуальне очищення статуї богині в храмі Хатхор у Дендері. А в ніч напередодні Нового року — «ніч Ра», коли відбувалася битва бога сонця з богами темряви — проводили урочисту ходу, у якій разом із жерцями брали участь фараон із дружиною. Статую Хатхор несли на священному човні і встановлювали в альтанці з 12 колонами, що символізували місяці року, на дасі храму. З появою першого променя сонця у новому році відкривалися фіранки, і на богиню виливалося сонячне світло — містичне благословення богом Ра дочки Хатхор, храму й усього світу [1].
Стародавній Рим[ред. • ред. код]
У стародавніх римлян рік складався з десяти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, що збігався з початком польових робіт. Порядок слідування місяців відбився на латинських назвах деяких місяців (напр. лат. September (вересень) — буквально — сьомий, лат. October (жовтень) — буквально — восьмий і т. д.). Імператор Нума Помпілій збільшує кількість місяців на два — Ianuarius (січень) та Februarius (лютий), названі на честь богів Януса та Феба. 153 р. до н. е. початок року було перенесено на 1 січня.[2]
У 46 році до нашої ери римський імператор Юлій Цезар реформує календар, який згодом отримав назву юліанського, однак 1 січня залишається початком року. У цей день Римляни приносили жертви Янусу й починали з нього великі заходи, вважаючи перший день року сприятливим. У цей день у Стародавньому Римі було прийнято відпускати на волю рабів.[3]
Церковне новоліття у Візантії[ред. • ред. код]
За Візантійською традицією початком церковного року («Новоліття») вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Першому Нікейському соборі та, згідно з переказами, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його Водохрещення й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божого й уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божого) і тим самим про кінецьСтарого й початку Нового Заповіту.[4].
Вибір дати був пов'язаний із тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день іудейського свята жнива, що святкували з 1 по 8 вересня[5]
Установлення цього свята, на думку істориків, було пов'язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм у 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Початково Костянтин I встановив дату новоліття 23 вересня — датою народження першого римського імператора Октавіана Авґуста і лише 462 року її було перенесено на 1 вересня з практичних міркувань.[6]
Новий рік у середньовічній Європі[ред. • ред. код]
У середньовічній Європі початок Нового Року приурочували до одного з церковних свят:
- До Різдва 25 грудня — у Франції з 753 по 987-й, у Великобританії та Німеччині до 13 століття, а також в Іспанії до 14 століття.
- До Благовіщення 25 березня — особливо популярний у Флоренції, Пізі, Кельні й Мюнстері.
- До Великодня — у Франції з 983 по 1563. Незручністю цієї системи, однак, було те, що Великдень — рухоме свято й одна й та сама дата могла виникати двічі на рік, в разі чого їх розрізняли як «після великодня» та «до великодня».
- До свята Обрізання Господнього, що припадав на 1 січня.
Давньоримська традиція святкування 1 березня зберігалась у Венеціанській республіці до 1797 року, а також тривалий час на Русі.
Новий рік на Русі[ред. • ред. код]
Як і у більшості давніх народів, початок Нового року на Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Найімовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців.[7]. Свято отримало назву «Нове літо».
З прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу.[8] Пізніше Новий рік було перенесено на1 вересня відповідно до прийнятого Візантійською церквою, а літочислення велося від Створення світу.
На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, з 1362року початок Нового року було встановлено на 1 січня і літочислення велося від Різдва Христового[9]. Ця система трапляється в українських літописах того часу.
